ОФІЦІЙНО

Звернення голови СУВД митрополита Іоана (Яременка) з приводу запровадження в Україні карантину

Дорогі отці-капелани, звертаюся до вас в час особливої необхідності, коли нам слід проявити згуртованість та взаємопідтримку через особливу вразливість, спричинену пандемією небезпечного вірусу COVID-19. З появою цієї недуги залишається багато невизначеностей щодо характеристик вірусу і пов'язаних з ним захворювань. Закликаю вас дослухатися до порад Міністерства охорони здоров’я. 

Звертаючись до вас, хочу нагадати, що кожна хвороба є наслідком гріха і вказівкою на майбутню смерть, час прибуття якої ніхто з нас не знає, якщо Бог не відкриє. 

Всі ми, що охрестилися в Христа, насправді зробили це на знак смерті Ісуса на Хресті. Тобто всі ми християни є "смертниками", свідками смерті Божої через наші гріхи, і повинні бути носіями ран Христових, які спричинили Його смерть. Тому не слід боятися чи відкидати те, що закладено в плані буття кожного з нас. Смерть для нас є забутою філософією, яку мабуть слід заново враховувати у сприйняття щоденної реальності. І апостол Павло говорить, що смерть для нього є здобутком, але здобутком тоді, коли життям буде - Христос.

Що означають ці слова апостолові? Як Христос може стати нашим життям? А так, що Христос став реальністю нашого життя, коли ми запросили Його під стріху своєї душі, коли усвідомили, що Його страждання були за нас і коли, живучи такою філософією, ми допомагаємо християнам і нехристиянам у їхніх життєвим ситуаціях, коли носимо тягарі один одного і коли терпимо один одного. Де ж любов, ми ж повинні любити один одного. Дійсно, повинні. Любов – це найвище благо і щаслива та людина, яка відчуває в серці таку любові до оточуючих. Як, наприклад, у сім’ї. Спочатку молода пара любиться, тішиться один одним. Та приходить час, коли гору бере взаємоповага. А далі й таке, коли приходиться терпіти один одного. Але й це не є втратою. Бо за словами апостола терпінням ми спасаємо свої душі. Від чого спасаємо? А від ворожнечі, від ненависті. І це вже не так мало, коли ми виганяємо з серця злобу і ворожість. Тому терпіння також є благословенням Божим, яке слід випрошувати у Нього.

Ми всі вразливі. Так було завжди. Так є і зараз. «Вдарю пастиря і розбіжаться вівці», - сказано в Святому Письмі. Що є нашим пастирем, втративши якого ми доходимо до руїни? Нашим пастирем є наша віра, яка породжує богоподібний розум. Тоді наша розсудливість показує нам дорогу, виводить із тупиків, подає руку, коли тіло впало. Це якраз той розум, який є образом Божим. Бог подарував нам його. Тому не слід його зневажити. У час суспільних випробувань наша віра і богоподібний розум стають тими двома світилами, що ведуть від світанку до заходу і проводять через ніч. 

Що ж говорить наш розум зараз? Поки ми, людське суспільство, в єдності з Богом і один з одним, поки допомагаємо один одному і уповаємо на свого Спасителя, у нас є шанс. Але щоб чути це, потрібно берегти віру у вічне і блаженне життя та прагнути його.

Терплячи один одного, а також і ті обставини, що спіткали нас, нам необхідна також і покора, бо часто ми забуваємо, що в житті існують темні періоди і думаємо, що вони можуть торкатися тільки когось іншого, але не нас самих. Проте, цей час, який ми зараз проживаємо, затьмарений для всіх без винятку. Біль і смуток увійшов у помешкання багатьох з нас. 

Що ж нам робити зараз, питає наша свідомість, на якому стержні утвердитись? 

Дорогі отці - капелани, цей час дійсно особливий. Він дарує нам шанс благодатної зміни. Подивімося всередину себе і згадаймо, що стержень вже є, він завжди був у нас всередині. Цей стержень – це зв’язок з Творцем і з Його святою Церквою.  

Під час бурі апостоли зверталися до Христа: “Учителю, потопаємо!”. У важкій, безнадійній ситуації нам так важливо знати, що є Господь, за Якого можна вхопитися. Бог підтримує нас у різний спосіб. Він дозволяє нам відчути Свою підтримку й близькість, так само, як колись вчинив з учнями, що просили Його допомоги серед бурі, або з Петром, подаючи Йому руку, коли той потопав.

Бог ближче до нас, ніж ми собі думаємо. Якось один солдат під час Першої світової війни написав листа до святителя Миколая Сербського, де писав, що ворог уже надто близько і надії вижити практично нема. «Не бійся, дитино. Ворог до тебе близько, а Господь ще ближче», - такою була відповідь митрополита. І дійсно, близькість Бога є поза сумнівом. 

Бог близький до нас, тому і ми покликані бути близькими до інших. І це ми робимо завдяки молитві й посту, ми можемо ставати справді однодумцями. Насамперед, ми повинні бути чутливими у ставленні до тих, які зараз страждають. А страждає зараз багато українців: хто через наслідки війни на Донбасі, хто через хвороби та смерть, а хто через розлуку з тими, кого любить. 

Для нас досі найбільшими викликами була війна на сході з зовнішнім ворогом, та війна всередині країни з внутрішнім ворогом, яким є ракова пухлина корупції. Будучи частиною глобалізованого світу, ми отримали й третього ворога, що спричинив пандемію в цілому світі та руйнує економічну сталість, від якої залежить благоденство багатьох.

В цій нечуваній ситуації, яка здається, все похитнула, допомагаймо одні одним втримати ті цінності, які є дійсно цінними. А цінністю цією є наш Отець, що все тримає рукою своєю, і наш ближній, створений по Його образу і подобі. Ми опираємося на знання того, що нічого без волі Отця нашого не робиться на землі. А особисто кожний з нас у цій ситуації може зробити те, що у його силі: не залишаймо нікого на самоті з його труднощами, не забуваймо, що ми є частиною суспільства. І навіть, дотримуючись рекомендації залишатися вдома, ми можемо сіяти зерна добра. 

Наші добрі капелани продовжують молитовне стояння поруч з військовослужбовцями, приносячи світло надії туди, де запанував морок війни. Проте, виконуючи свою місію, і тут слід проявити свою відповідальність – не наражати себе й інших на небезпеку інфікуватися. Церква, засвідчуючи свою турботу про всіх своїх дітей, як сильних, так і слабких у вірі, закликає вас, дорогі отці-капелани, розділити з військом та з народом українським тягар вимушених обмежень. 

Сьогодні Церква закликає вас сприяти тому, щоби в першу чергу найбільш уразлива перед загрозою хвороби частина суспільства, люди старшого і похилого віку, залишалися в час згубної пошесті вдома, у найбільш безпечних умовах. Ми покладаємо всю надію на милосердя і допомогу Господню, але пам’ятаємо і застереження: «не спокушай Господа Бога твого» (Лк. 4:12).

Прийняті Священним Синодом єпископів нашої Церкви обмеження щодо порядку звершення богослужінь та інші зміни і обмеження в церковному житті є проявом сили нашої віри, а не її слабкості, за прикладом сотника, який сказав: «Господи, … самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій», за що удостоївся слів Спасителя: «кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри» (Лк. 7:2-10).

Церква закликає вас сьогодні проводити Божественні літургії за присутності визначеної обмеженням кількості осіб, просячи мирян залишатися вдома, долучаючись до спільної молитви через засоби відеотрансляції. Бажаючі сповідатися і причаститися можуть це зробити упродовж цілого дня, при дотриманні умов приготування. У кожному конкретному випадку вам слід виявляти належну розсудливість.

Також Церквою було затверджено відповідні Практичні настанови та загальний текст молитви у час згубної пошесті, з благословенням вживати й інші, передбачені церковною традицією молитви.

Серед великої кількості застережень та нововведень, Церква при наявності можливості та погодних умов дозволяє звершувати богослужіння під відкритим небом, біля храмів, при дотриманні правил щодо числа одночасно присутніх та «соціальної дистанції».

Сьогодні хочу навести приклад християнської Італії, де священники, розуміючи необхідність суспільної молитви, звершили недільне богослужіння в густозаселеному римському кварталі Тусколана на даху парафіяльного будинку. «Літні люди були приємно вражені, коли почули звук Святої Меси, що доносився з даху. Протягом літургії дедалі більше людей виходило на балкони і заглядали у вікна, а наприкінці Святої Меси пролунали гучні оплески»,  - розповідає італійський священник.

Закликаю вас, дорогі капелани, дотримуватися рекомендацій та вказівок військового керівництва щодо поведінки у звершенні вашого капеланського служіння в умовах карантину. «Не даваймо приводу тим, хто шукає приводу» (2 Кор 11:12), бо Писання закликає: «бережіться, щоби ця свобода ваша не стала спокусою для немічних» (1 Кор. 8:9). Остерігайтеся від гарячності у покладанні на свою віру, як це сталося з апостолом Петром, який спочатку пішов по воді, а потім почав тонути (Мф. 14:23-32), обіцяв, що залишиться зі Спасителем, якщо навіть усі полишать Його, а потім тричі відрікся від Нього (Мф. 26:33-35,75). Маючи мир в собі, ви будете здатні передавати його всім, хто оточує вас. Нехай Господь збереже нас у тяжку годину і дасть полегшення душам нашим.

Митрополит Іоан (Яременко)
Голова Синодального управління військового духовенства

Пропоновані новини

Дебют "Холодноярської прощі"

25- 26 липня відбулася перша всеукраїнська військова "Хлодноярська проща".

Перша ротація

07 серпня 2015 року Військові священики УПЦ Київського Патріархату відбувають до зони проведення АТО