Інтерв'ю

Наближається свято Покрови, коли ми вшановуватимемо усіх українських військових і колишніх, і теперішніх, які однаковою мірою полюбили свою Вітчизну. Напередодні свята про традицію української Покрови та нові тенденції розвитку ми поспілкувалися з професором Національної академії Наук та Київської Православної Богословської академії доктором Дмитром Степовиком.

 

- Дмитре Власовичу, яка історія виникнення свята Покрови? Чому в Україні свято Покрови посідає таке почесне місце серед інших свят? У чому секрет популярності свята?

- Свято Покрови Пресвятої Богородиці – це реальний факт з візантійської історії. Точно відома дата і рік, коли це сталося. Це було 1 жовтня за Юліанським календарем 910 року. Уже тоді на історичну арену виходив арабський світ. Тим більше, що араби прийняли релігію, багато в чому супротивну християнству – Іслам, починаючи з VII ст. Відбувалися страшні бої, коли араби пройшли через усю Африку до Іспанії, перейшовши через Піринеї. Тоді відбулася колосальна битва, яка поклала край арабській експансії християнської Європи. У першу чергу арабський світ, який називали тоді сарацинами, вирішив знищити Візантію. А Візантія знаходилася на вершині свого розвитку. Хоча були в цей час і проблеми, це кінець IX поч. X ст. І ось в одному з провідних храмів Константинополя зібралися люди на чолі з імператором Левом VI Філософом, якого так називали через його мудрість. Це було в жовтні 910 року. Дуже сильно молилися. Серед інших молільників тоді був і Роман Солодкоспівець. Всі зверталися до Бога про визволення міста Константинополя від страшного нападу сарацинів. А вони оточили місто з усіх боків із суші з Європейської і Азійської частини, і моря зі сторони Босфору. Тому справа візантійців була безнадійна. Бо якщо не врятувати столиці, то вся країні буде завойована арабами. У той час, коли міщани молилися в храмі, були два чоловіки, один з них старший на ім’я Андрій. Є свідчення, що він був слов’янином з України. Адже в цей час Україна Русь вже існувала і навіть прийняла християнство. У нього був учень Єпіфаній. Вони першими побачили у куполі цього Влахернського храму постать Пресвятої Богородиці, яка спускається. Вона зналя з себе покривало і ніби рушником покрила вірян. Коло неї було дуже багато святих. У першу чергу ці два мужі побачили усіх дванадцять апостолів, а також усіх 16 пророків, книги яких є у Старому Завіті, та ще й багато святих. Відбулася відома розмова, коли Андрій запитав Єпіфанія: «чи бачиш?», «бачу і страхаюся», - відповів той. А потім усі побачили це диво. І от після того, як Богородиця опустилася ще нижче в храмі, піднявся страшний вітер, буря, яка поперекидала усі човни сарацинів у протоці Босфор і розігнала усіх тих, що були на суші. 

Цей факт поклав основу шанування Покрови Пресвятої Богородиці саме цього дня. До реформи це було 1 жовтня, нинішнє 14 жовтня. 

- Як іконографія Покрови розвинулася в Україні. На скільки тісним є звʾязок з Візантійською іконографією і які особливості української іконографії?

- Ми маємо незначну кількість ікон, які збереглися у нас з часів Київської Руси, їх біля 20-ти. На превеликий жаль їх дуже мало сьогодні в Україні. Більшість з них вкрадена свого часу всякими Андріями Боголюбськими, іншими злочинцями, вкрадені і вивезені в Росію. І навіть такі відомі ікони, як Ченстоховська Богородиця, яка була насправді Белзькою, бо вона була у місті Белз у Західній Україні, теж була вивезена. Брали, що погано лежить, або й те, що добре лежить. Або, скажімо, Пресвята Богородиця у Відні в соборі Святого Стефана є теж українського походження. Вона походить із Закарпаття. 

Отже, Покрова Пресвятої Богородиці одразу після хрещення Руси стає, ну може не в перших роках, популярною. Але ми маємо ікону часів Київської Руси, яка нами мистецтвознавцями опублікована. Таким чином свою оборонну діяльність вона виконувала ще за часів Київської Руси, яка теж зазнавала дуже багато нападів племен. Адже в «Слові о полку Ігоревім» ми бачимо, які тоді були війни. Тоді ще наші вороженьки в особі Москви та Польщі ще не так сильно на нас насідали. Але були інші, були половці, хазари і інші тодішні племена, які зникли з лиця землі. 

Але найбільше шанувати цю ікону наш народ почав у середньовіччі, коли разом з козацтвом почалося відродження тієї державності України, яка була в часи Київської Руси. 

 

- Дмитре Власовичу, ви сказали, що свято Покрови має пряме відношення до Візантійської традиції. Чи набуло це свято в Україні наших національних рис?

- Безперечно. Але ікона спочатку малювалася так, як оповідає сама подія 910 року. Коли українське ікономалярство позбулося візантійського впливу і ми почали малювати лики святих уже на європейський лад, тоді настають і композиційні, і колористичні, і всі інші мистецькі зміни. Ікона стає повністю українсько. До речі, у Греції та на Балканах у церковному календарі цього свята немає. А в Україні воно прижилося і набуло виразно українського характеру. 

Насамперед, у нижній частині ікони, де зображені молільники, наші художники, починаючи з кінця XVI, але особливо в XVII і XVIII століттях, коли українське ікономалярство взагалі переходить на національні рейки, почали зображати українських гетьманів. Є ікона з Богданом Хмельницьким, є ікона з Мазепою, є ікона з Самойловичем, є ікони з деякими полковниками, які були меценатами. І коло них стоять козаки. Це, так-званий, іконопортрет. Він почався в українському мистецтві саме з ікони Покрови Пресвятої Богородиці. 

- Ми вже почали говорити про українську традицію ікони Покрови, починаючи з козацької доби і ви розказали про стилістичні особливості національної ікони. Але чи збереглися ці артефакти? Чи можемо ми зараз бачити ікони Покрови періоду козацького барокко?

- Збереглися, звичайно, далеко не всі ікони. Тому що, 1775 року, за часів правління Катерини, у Петербурзі було прийнято рішення знести Запорозьку Січ, яка заважала їм. Крим і південний берег України був завойований Росією. Тому Запорізька Січ була непотрібна як військова сила. Вона ставала загрозою для Російської імперії. На острові Хортиця на Запоріжжі було велике шанування Покрови. Там стояла Покровська церква, в якій містилося багато ікон. Вони на жаль зникли. І ми знаємо, що багато козаків розбрелося світом. Деякі з них пішли навіть під турка, як на це вказано в опері «Запорожець за Дунай». Це нинішня територія Добруджі в Болгарії. Ці козаки забрали ікони Покрови і доля їх невідома. Але є копії, як ми, іконознавці, називаємо списками. На цих списках зображено багато гетьманів. Хоча на той час вони уже не жили, проте саме вони в період руїни змогли уберегти основи Української державності. Тому багато ікон цього часу збереглося. Найкращі з них зберігаються в Національному художньому музеї. Так трапилося, що саме в музеях, а не церквах збереглися старі козацькі ікони. На них, як правило, Богородиця зображена зверху зі святими, а також зображено єднання святих небесних із земними достойниками. Також зображені українські митрополити, зокрема Варлаам Ясинський, Петро Могила, Іоасаф Кроковський, Рафаїл Заборовський. Це ті державники, які виступали не тільки духовними лідерами нації. Вони присутні в українських Покровах. Це в основному 2 половина XVII і перша половина XVIII століття, аж до закінчення гетьманування Кирилом Розумовським. 

Але традиція Покрови, навіть після знищення гетьманства, все одно розвивалася і то в такому дусі, як їх було започатковано на Запоріжжі. Хоча місце наших гетьманів, митрополитів і інших достойників зайняли російські митрополити. Тому що, починаючи XVIII століття, все XIX століття і аж до утворення в Україні Автокефальної Церкви на початку XX століття, українську митрополію очолювали москалі. Тому церковна цензура забороняла малювати українських гетьманів. Але сама композиція, традиція збереглася. І хоч малювали росіян, які заволоділи Українською Церквою (тодішні митрополити Платон Городецький і інші), але традиція малювати конкретних людей збереглася до цього часу. 

І сьогодні, коли ви запитаєте справжнього маляра, який знає традиції української іконотворчості, то він починає саме з ікони Покрови. Чому? Тому що історія не може бути без воєн. Аж до другого пришестя Ісуса Христа світ воюватиме. На сьогодні, здавалося б, ООН усталена непорушність кордонів, але злі сили, спонукувані дияволом, постійно починають війну. Чи це там в Північній Кореї, чи в нас на Донбасі, чи в Сирії, де, до речі, половина країни православного сповідання. Тому Покрова, можна сказати, є сьогоднішнім духовним брендом у всьому світі. Але Україна показала найкращий варіант захисної ролі Пресвятої Діви. Тому що ще на 7 Вселенському соборі, потім і на Трульському соборі було встановлено сім основних образів Господа Ісуса Христа і сім образів Богородиці. Вона тримає Ісуса Христа на правій чи лівій руці, або на лоні своєму. Як восьму ікона було добавлено образ Пресвятої Богородиці Покрови. 

- Стараннями Київського патріархату цього року було написано нову ікону Покрови, на якій зображені наші сучасники, а саме українські воїни ХХ століття: Січові стрільці, воїни УПА, герої Небесної сотні, а також АТОвці. Ця ікона вперше була презентована широкому українському загалу на Хресній ході в День Хрещення Київської Руси-України 28 липня. Чи маємо ми право інтерпретувати ікону на сучасний лад? Оскільки йде війна, чи може ця ікона Покрови стати новим символом духовного захисту Божого українців?

- Звичайно. Можна абсолютно ствердно дати відповідь на ваше запитання. Прецедент був створений у козацькі часи, про які ми щойно говорили. Якщо був створений прецедент, що можна зображати реальних осіб, які символізують собою воїнство земне, але натхненне зверху благословінням Пресвятої Богородиці, Матері Господі Ісуса Христа, то чому з новими реаліями ми не можемо цього робити? До речі, ви згадали про воїнів і Української Народної Республіки і воїнів УПА. Коли постала Українська Автокефальна Православна Церква, а саме коли почалася еміграція, особливо у міжвоєнне двадцятиліття, а також у період після Другої Світової війни, наша діаспора вивезла багато ікон з собою. Я їх бачив в українських музеях Чикаго, Нью-Йорка і інших великих містах, а також у Канаді. Я їх бачив. Вони з поновленими особами, тобто з тими, хто уособлює борців за незалежність у ХХ столітті. Тобто одразу ж, коли постала ідея Соборної України після російської революції, такі ікони малювалися тут. А вже після Другої Світової війни вони малювалися й у діаспорі. Є цілий ряд художників, які воювали у лавах Української Повстанської Армії. Це і Січові Стрільці Тараса Бульви-Боровця, і ОУН Бандери. Тому що було дві армії під егідою УПА. Це Поліська частина: Волинська, Рівненська і Житомирська області на чолі з Тарасом Бульбою-Боровцем і Південна частина, це вже Галичина, Поділля і так далі. І там, і там дуже шанувалися ікони. Є цілий ряд художників. Були й похідні ікони, які спочатку робилися на папері, тому що не було майстерень.

Тому сьогодні, коли нова драма прийшла на Україну, ви згадали, що написана нова ікона Покрови з учасниками цієї російсько-української війни, яка йде на Донбасі. Це ніяке не АТО. Це повноцінна війна, тільки поки що без застосування авіації. Але все може бути. Тому заступництво Богородиці нам дуже потрібне. Ікони треба замовляти у найкращих митців, які мають академічну освіту, щоб вони малювали в українській традиції, яку треба розвивати. До речі, вона навіть без підказки Церкви розвивається спонтанно. Тому що люди самі розуміють десь у душі і відчувають її захисну роль. І вже сьогодні ми бачимо, що стоїмо на такій дистанції, що перемога буде за нами. Бо ми не залишені наодинці. Нас підтримує світ. Тому що Божа сила та молитва Пресвятої Богородиці за нас. Вона діє на цих людей, і на Брюссель,  і на Париж, і на Берлін, і на Вашингтон, що дуже важливо, бо це найбільша потуга, яка може сьогодні зупинити московсько-кремлівського звіра. Це потуга західних демократичних і християнських країн. То чому наші найкращі митці не повинні малювати Покрову з тими героями, які віддають своє життя, щоб Україна була вільною.

 

- Дмитре Власовичу, ми вже кілька років поспіль святкуємо Покрову в особливих умовах, коли йде війна з російським агресором. По-друге, ми наближаємося до військових стандартів НАТО і в українській армії появилися такі довгоочікувані капелани, які духовно опікуються українськими воїнами, піднімають їх дух. Що ви могли б сказати сьогодні у свято Покрови для військових, які в окопах на сході, і тих, які охороняють кордони на заході. Також і нашим військовим священикам?

- Я дуже радий, хоча в силу свого віку не можу поїхати на схід, що у нас є такі захисники. Але думкою і серцем я там. Мій батько був воїном у Першій Світовій війні, мій брат брав участь у Другій Світовій війні. Тобто моя родина причетна до захисту нашої Вітчизни. Тому я дуже радий, що найкращий український воїн, я вживу в однині, це патріот України і це християнин. Обʾєднання цих двох духовних якостей в одній людині забезпечує перемогу цій людині, коли вона навіть загине. Ми, християни, знаємо, що життя дається людині навічно. Коли людина переходить з цього життя, яке повне всяких негараздів, хоч є звичайно і світлі моменти в нашому житті, то буде жити вічно. Бо нам це пообіцяв Господь Ісус Христос Своїм власним воскресінням. Таке розуміння надзвичайно цінне. Тому Церква благословляє і воїнів, і капеланів. Це дійсно нове явище. 

Я пригадую, розмовляв з першим нашим Патріархом Мстиславом. Він казав, що дуже важливо, щоб «нам увійти у свою армію». Тому що армія тоді ще на початках незалежності була надзвичайно прорадянська. Тому ще тоді Патріарх Мстислав, якому було понад 90 років, знав, що це буде. Він мене дуже просив, тоді ще молодого науковця, щоб я подбав про дві речі: щоб у нас постала духовна школа, і вона дійсно постала, і щоб у наші армії було впроваджено християнство. Тому ви, наші вояки, є нащадками молитви і першого, і другого, і третього нашого Патріарха нині живого Святійшого владики Філарета. 

Тому, дорогенькі, я вам бажаю, щоб ви були завжди радісними, оптимістами. Щоб була та радість, яку дав вам Бог, що ви захисники Вітчизни. А це найбільше багатство, яке тільки може бути, краще за золото і срібло, за будь-які квартири з європейськими ремонтами. Те, що ви робите там в окопах, переживаючи дощі, сніги, спеку, холод – це найкращий ваш європейський ремонт. Знайте, що знаходитеся під покровом Богородиці. Вона дивиться з неба і навіть просить Свого Сина, щоб і Він дивився, як ви захищаєте. Не забувайте, ви теж члени цієї Небесної сотні України, за яку поклали свої життя уже не сотні, а тисячі людей на Майдані і після Майдану. Пишайтеся цим, моліться про це. І Пресвята Богородиця вас ніколи не залишить. 

Розмовляв Володимир ЯЦУЛЬЧАК
Фото Петро УШКАЛОВ

Прес-центр СУВД

Пропоновані новини

Дебют "Холодноярської прощі"

25- 26 липня відбулася перша всеукраїнська військова "Хлодноярська проща".

Військові священики в АТО

Військовий капелан УПЦ Київського Патріархату протоієрей Володимир для підтримки бойового духу