ІНТЕРВ'Ю

Капелан Віктор Курилюк. Його направляють туди, де смерть. А він мудро посміхається і їде саме туди – Олег Володарський

Віктор Курилюк, капелан, митрофорний протоієрей, настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці у селі Видинів Снятинського району Івано-Франківщини. Інколи просто не можу писати. Сам не розумію чому. Натхнення розсипається на шматки і тане наче сніг на сонці. 40 програм. 40 доль. 40 українців. І кожен виринає з глибин пам’яті якось випадково, не усвідомлено. Згадуєш риси облич і відлуння душ. Щось резонуюче та контрастне, щось, чого раніше не доводилося зустрічати. І тоді ти поринаєш в ці спогади, описуючи це все, заново переживаючи цю «Сповідь».

 

Заново проживаючи десятки «Сповідей», зрозумів, що зізнатися у любові до України на очах у Нації і Господа дуже не просто. Для цього треба відкрити душу. А це складно – зазирнути вглиб себе і поділитися найпотаємнішим. Шоста «Сповідь». Остання в той знімальний день. Шостий капелан. Найтерплячіший. З тугою в очах. Спочатку не зміг зрозуміти чому. Звідки стільки болю в цих очах навпроти?

Вони потрапили під обстріл. Невеличке сховище, навколо якого ледве не щосекунди розриваються снаряди. А він молився зі сльозами на очах, сам не усвідомлюючи тих сліз. Страху не було. Були рідні до крові воїни поруч та вагітна дружина, що чекала вдома.

Під час обстрілу на вікні стояла ікона. Шість довгих, виснажливих годин їх цілеспрямовано вбивали. Від вибухів здригалася земля, а стіни та стелі сховку вціліли лише дивом. А він молився за їх спасіння. Коли обстріли стихли, він підняв голову і побачив ікону, котра стояла на підвіконні. Люди не завжди могли встояти на ногах, а ікона не зрушила з місця ані на сантиметр. Вставши навколішки, отець Віктор вклонився святому образу. Він говорив, а подумки був там, де лунали аромати гарі, багаття, солдатської вечері…

В ньому назавжди застрягло відлуння війни. Його направляють туди, де смерть. А він мудро посміхається і їде туди. І тут я зрозумів, що він їде не тому, що мусить, а тому, що там вони… його українці. Йому не можна інакше… сам себе знищить, не маючи можливості допомогти тим, кому настільки тяжко. Із його пам’яті виринають спогади про те, що він охрестив воїна на фронті, а тепер вони брати на все життя… Справжні. Від самого серця. Із самої душі.

Мені знайомі справжні. Я обожнюю їх усією душею. Вони, не вагаючись, ладні пожертвувати собою заради інших. Справжніх Бог наділив неймовірною душею, здатною відчувати чужий біль. В день зйомок у донечки отця Віктора був день народження. Дивишся на цього сталевого українця і розумієш – це дитя було народжене в Молитві. В тій молитві, коли ти просиш Господа про спасіння для інших, а на очах мимоволі з’являються сльози… Сльози каяття, віри, надії, любові… Котрі так необхідні кожному… В молитві за усіх нас.

Він вже не зможе молитися інакше. Просто не зможе. Його звертання до Бога завжди буде містити в собі молитву за душі, котрі поринули на небо заради Миру. Він буде пам’ятати кожного Янгола, схиляючи голову перед святими образами.

Вікторе…Брате…Українцю…Отче… Нехай твоїй донечці завжди посміхається Божа Матір, а Ісус Христос з любов’ю та ласкою спостерігає за її життєвими кроками! Пишу це як батько, як українець, як людина, котра знає, що таке Молитва за ближнього. Дякую тобі за те, ким ти є!

 

Прес-центр СУВД

За матеріалами https://enigma.ua 

Пропоновані новини

Спростування лже-піару.

Офіційна заява Голови СУВД по лже-піару "Першого Українського Батальйону Військових Капеланів"

Молебень у таборі «Легіон 18»

Ієрей Андрій Гуль відслужив молебень на початок літнього таборового сезону у таборі «Легіон 18»