ІНТЕРВ'Ю

Капелан Михайло Дулька: "Ми прагнемо мир на наших умовах, щоб не була марною жертва стількох людей, які загинули"

 

Штатний капелан 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Михайло Дулька поділився спогадами своєї першої ротації та поїздки на схід. Каже було всяке. Довелося навіть заспокоювати хлопця який пережив нерозділене кохання і бути за волосину до смерті. Саме про своє капеланське служіння в «бойових умовах» розповідатиме військовий священик.

 

  • Розкажіть про свою першу ротацію. Як ви до цього готувалися і якою була перша поїздка на схід?
  • Моя перша ротація була у жовтні 2015 року до бійців 44-ї Окремої артилерійської бригади. Оскільки це була перша поїздка, то все було нове. Ми їхали на схід і це була наша перша поїздка і наш перший контакт з військовими. Ми їхали у місто Сєверодонецьк і не знали чого нам чекати. Пам’ятаю оті наші п’ятиденні заняття «Основи психології» в Київській православній богословській академії. Нам розповідали про різні стани, в яких перебувають військові. Наприклад, коли вони втратили своїх побратимів на війні або пережили смерть близької людини у сім’ї. Були основи тактичної медицини та мінно-вибухової безпеки на Трухановому острові. Це все було вперше. І ми капелани їхали із широко розкритими очима.

 

  • Ви всі разом із капеланами вирушали в зону ООС чи як?
  • Нас одночасно зі Львова виїжджало 8 священиків. Ми їхали і жартували. Пам’ятаю, як один священик  казав: «Їду і залишаю вдома свою священномученицю – ту, яка священика мучить». Коли ми їхали, то не знали, що нас чекає там і що ми побачимо. Але коли ми приїхали, то зрозумів, що я тут потрібен.

 

  • Їхати на передову є страшно, адже можна не вернутися до дому живим, а коли ви вперше їхали на схід, які страхи у вас були?
  • Страху перед смертю не було. Було хвилююче очікування напередодні поїздки. Коли ми виїхали з Києва і до нас на зв’язок почали виходити командири різних бригад, то вже ближче до передової було хвилювання, але не страх. Але я як священик твердо вірю у молитву. І тоді, і тепер, скільки не їду на схід, завжди прошу друзів і парафіян молитися, і вірю, що ця молитва допоможе.

 

  • Зовсім не боялися, що можна не повернутися до дому?
  • Під час чергової поїздки на схід у 2017-му році в березні ми поїхали в Піски під Донецьком. Тоді було дійсно страшно. Коли перебуваєш на різних позиціях і відчуваєш адреналін в крові, повертаєшся ввечері на ліжко і обдумуєш всі ці моменти в голові: що могло би бути з нами і чого не трапилося. Коли ти щодня перебуваєш на волосині до смерті, то починаєш по іншому сприймати життя.

 

 

  • Яким був ваш перший досвід капеланського служіння?
  • Пам’ятаю перший випадок. Минуло пару днів, як я був з військовими біля Сєверодонецька. Прибігає замполіт із такими великими очима й каже: «Отець, щось робіть, бо буде біда». А там хлопчина 18 років. Це були ті перші хвилі мобілізації. Він був такий сумлінний, ніколи алкоголь не вживав, не ухилявся від будь-якої роботи. І тут, йому дзвонять з дому й кажуть, що його дівчина кидає. І можливо спрацював в ньому цей юнацький максималізм. Він напився і з автоматом почав дебоширити. Була небезпека, що він себе й інших поранить. Тому мені довелося його заспокоювати. Я пригорнув його до себе, як ту малу дитину, відібрав автомат і він зі сльозами почав розказувати, що ж сталося. Виплакався і виговорився. На другий день ніби нічого й не сталося. Цей хлопець просто потребував підтримки.

 

 

 

  • Як ви вважаєте, чому такі випадки трапляються з військовослужбовцями?
  • У нас є проблема трохи довгих ротацій. І можливо, через довгі ротації накопичується багато проблем у військових. Комусь вдається їх вирішити, комусь ні.
  • Зупинити бійця із автоматом який загрожував життю собі і своїм близьким це велика перемога, але якщо на війні все ж таки хтось загине і лихо не омине вас, скажіть як це пережити?

 

  • Там на сході під час першої нашої ротації я жив з медичною ротою. Разом з нами жила жінка медик. Одного разу ми поверталися зі стрільбів. Краз, в якому їхала вона разом з іншими військовими, попав в аварію, де вона загинула. Це була перша втрата для мене. Ще зранку ти п’єш каву, сперечаєшся на якісь теми, а тут раз, і її немає. Коли помирає якась близька людина від старості чи хвороби, то ти хоч себе можеш підготувати до цього заздалегідь. А тут все сталося дуже несподівано.

 

  • Кажуть, що війна міняє людей в іншу сторону. Ви були у небезпеках і побачили те що вже назавжди вам запам’ятається. Скажіть отче Михайле, як змінило вас капеланське служіння в зоні ООС?

 

  • Особисто для мене оце перша поїздка на схід дала розуміння того, що я як військовий священник, капелан є потрібен тим військовим на фронті. Це відчуття було і у подальших поїздках на Луганщину до бійців 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

 

  • Перебуваючи у різних співтовариствах можна навчитися чогось доброго якщо це хороші товариства. Ще апостол Петро пише любити братерства а чого військове товариство навчило вас?

 

  • Нас армія вчить якоїсь відповідальності, взаємодопомоги і братерства. Ти береш на себе якісь зобов’язання. На фронті ми є однією великою дружньою родиною. Там на сході під час бойових дій, живучи в одному бліндажі, немає часу на якісь проблеми і сварки. Ти розумієш, що коло тебе є твій товариш і через кілька хвилин тобі потрібно приймати бій. І якщо між тобою і твоїм братом будуть якісь чвари, то він може тебе не підтримати. В чомусь схожі військові і семінаристи. Коли я вчився в семінарії, ми всі о 9-тій ранку мали стояти в храмі на молитві. Тому це навчило мене відповідальності.

 

 

  • Очевидно, що ставши військовим священиком ви познайомились із багатьма колегами по капеданській службі. Як зараз ви підтримуєте зв’язки з іншими капеланами?

 

  • Так звичайно. Ми з священиками переписуємося і спілкуємось по телефону. Ділимося радощами й смутками. Богу дякувати, є інтернет і інші комунікації, завдяки яким можна спілкуватися навіть на відстані. Військовий священик Олександр Даманський навіть до нас в гості приїжджав, служив літургію в нашому храмі у Львові. Мені  приємно, коли ми, капелани, збираємося разом. Останній раз ми разом брали участь у параді до Дня Незалежності. З нетерпінням чекаємо наступної можливості побачитися і поговорити. З капеланом Богданом Степаняком спілкуємося і бачимося із 24-ї бригади. Так капеланська дружба не згасає.

 

  • Коли в останнє ви їздили до бійців?

 

  • Останній раз я був минулого тижня. А попередня ротація з 1 листопада 2017 року по червень 2018 року. Ми там і Пасху святкували.

 

  • Всі хочуть миру але шляхи до миру є різні. Який на вашу думку має бути мир між Україно та Росією?

 

  • Коли мова заходить про мир, то, власне, ми прагнемо мир на наших умовах. Не мир в неволі Росії, але мир на нашій землі, коли ми будемо контролювати наші території, щоб не була марною жертва стількох людей, які загинули.

 

Розмовляв Іван Петрущак

Прес-центр СУВД

Пропоновані новини

Друга ротація

4 вересня відбулась друга ротація військових священиків.

Молебень у таборі «Легіон 18»

Ієрей Андрій Гуль відслужив молебень на початок літнього таборового сезону у таборі «Легіон 18»