ІНТЕРВ'Ю

"Ми перемогли на духовному фронті і тепер допоможемо нашому війську перемогти вже на військовому фронті", - Голова СУВД митрополит Іоан

 

15 грудня 2018 року відбувся Об'єднавчий собор українських православних. Ця дата увійшла в історію не тільки України, а й всього світового православ'я. Почалося існування Помісної Церкви України. 5 січня 2019 року на Фанарі в храмі святого Георгія відбулося підписання Томосу про автокефалію ПЦУ.  Про об’єднавчі процеси в новій церкві розповів Голова Синодального управління військового духовенство митрополит Іоан (Яременко).

- Владико, ви були учасником Об'єднавчого собору 15 грудня. З якими почуттями ви виходили з Софійського собору по його завершенню, що у вас було на думці?

- З Софійського собору я виходив з почуттям великої радості. Подія такого масштабу в Україні відбулася вперше. Мені не вірилося, що я є учасником цього Об’єднавчого собору, учасником утворення тієї Церкви, про яку мріяли покоління і покоління українців, покоління і покоління наших попередників, які будували державу Україну - Київську Русь. Адже всі попередні державотворці мріяли, що колись постане така церква, яка буде рівною з усіма іншими церква по честі, по достоїнству, по управління. Тому прийняти участь у соборі для мене було надзвичайно відповідальним. Тим більше, що він проходив під знаком невідомості. Ніхто не знав можливих результатів цього собору і була навіть загроза, що він взагалі може не відбутися. На початку дня 15 грудня була певна тяжкість від думки про те, що собор може не відбутися. 

- Ви говорите про загрози під час Об'єднавчого собору. Чи подолано зараз ці загрози? Чи церква дійсно стала монолітною? Чого чекати дальше? Чи не буде нового розділення?

- Звичайно, подолано, тому що собор відбувся. І вже є плід того об’єднання, через яке перейшло духовенство, архиєреї та миряни учасники собору. Попередньо приймалися дуже серйозні рішення, як вийти із таких ситуацій, з таких тупиків, у які зайшли. Тому жертовність і усвідомлення важливості події, що треба пожертвувати своїми планами, своїми якимись ідеями, найкращими мріями, можливо, за ради України і всього нашого майбутнього показало, що у нас духовенства дозріло до того, щоби мати уже цю церкву. Тому зараз ми хоч і увійшли до цієї церкви з різних церков, але я, наприклад, відчуваю рівне ставлення, братське по відношенню до архиєреїв, духовенства тих церков, з якими ми об'єднались в Єдину Церкву.

- Об'єднавчому собору передувала колосальна робота і ви, як правлячий архієрей, доклали також чимало зусиль. Зрозуміло, процес незавершений. Яким ви бачите цей процес в подальшому?

- Найперше і найважливіше, що ми отримали Томос, який став офіційним документом, в якому прописано життя нашої Церкви, на основі якого створений статут, по якому ми вже почали жити. Також Верховна Рада прийняла закон, за яким парафії можуть безперешкодно вливатися в структуру єдиної Церкви. Але ще не зареєстровані, як юридичні особи, ні митрополії, ні єпархій, не відбулося переміни реєстрації статуту в новій редакції. Це якраз є тією найголовнішою справою, яку необхідно нам зробити, щоб далі рухатися, розбудовуючи Православну Українську Церкву.  Синодальне управління в цьому відіграє також важливу роль. Не дарма і під час Об'єднавчого собору на площі перед Софійським собором були присутні військові капелани, які підбадьорювали людей, були своєрідними спікерами, які висловлювали і пояснювали необхідність створення нової церкви, значення цієї церкви для майбутнього звільнення України від окупанта, повернення наших територій. Адже це теж залежить від утворення Єдиної Помісної Церкви. Тому зараз ми об'єднаємося з нашими братами, з духовенством інших конфесій в Єдину Церкву і до нас на капеланську службу прийде багато нових сил. 

- До капеланів ми ще повернемося, оскільки їхня роль в українському суспільстві є очевидною. Якою зараз є ситуація в вашій Черкаській єпархії, чи є переходи з Московського патріархату до єдиної церкви? І чи можете ви вже чітко заявити про певні імена або цифри?

- Я не можу назвати імена. Але кількість заяв від священиків Черкаської єпархії, які разом зі своїми громадами прийняли рішення, проголосували і перейшли до Помісної Православної Церкви України, щодня збільшується. Священики вже стали кліриками Черкаської єпархії Православної Церкви України. Ми ще не можемо для них виготовити якихось документів, тому що нема печатки. 

- Тобто на законодавчому рівні ці переходи ще не внормовані?

- Не внормовані. Поки що це лише волевиявлення жити в новій реальності. Вони вже не зобов'язані відповідати на дії або якісь заклики, чи вказівки попереднього священноначалія. Тому вони підпорядковуються мені вже, як керуючому архиєрею, і разом з громадами згадують Блаженнійшого Митрополита Епіфанія, як Предстоятеля Церкви. Я думаю, що цю нову реальність вони дуже швидко повідомлять іншим священикам. У будь-якому разі в нашій новій Церкві вони відчули себе комфортно. І ми взагалі не згадуємо з нашого минулого існування якесь протиборство. Вони вже знайшли контакт з благочинними Черкаської єпархії і вже визначили, як будуть служити на тих парафіях, де раніше служили один від Московського, а інший від Київського патріархату. Зараз вони будуть звершувати спільні служби, спільно зводити до купи ці громади. Думаю, що ці дві громади дуже швидко привчаться любити і поважати одне одного і забувати про все, що було в минулому. Тому Україна, я вважаю, дуже швидко пройде цей період об'єднання всього українського православ’я в єдину нашу Українську Церкву.

- Повернемося до об'єднавчого собору в Софії Київській. Чи не була на вашу думку роль Президента України в цьому процесі надмірною, чи не міг він, так би мовити, самоусунутися і дати можливість всім православним архиєреям України самовизначитися, щоб процес набув більшого внутрішньоцерковного консенсусу?

- Я хочу відзначити, що Президент якраз і не впливав, і не втручався у цей процес. Напевне йому буде не один дорікати з цього приводу. Насправді це не втручання, це підсилення авторитету собору своїм авторитетом, як представника держави, як Президента Українського народу. В деталі собору Президент взагалі не втручався, ні в голосування, ні в якісь коментарі. Заполітизованості цього процесу не було. Три конфесії зібралися в одному місці і кожна з них могла мати якісь свої політичні вподобання. Проте політичних питань на цьому соборі взагалі ніяких не піднімалося. Тому мені дивно чути про якусь заполітизованість собору. Ми утворили Православну Церкву. Яка в цьому політика? В цьому є державна складова, є державотворення, яке є невід'ємним від діяльності всіх церков, тому що церкву не можна відділити від держави. Якщо Церква виконує свою місію, то вона обов’язково буде укріплювати державу і свій народ і підтягувати її до вищого якогось стану. Церква відіграла в Київській Русі дуже важливу роль у справі державотворення: це освіта, яка починалася з монастирів, потім шлюби, які зміцнювали родинні зв'язки, які були благословенні Церквою. І багато інших аспектів: культура, мистецтво… Цим усім займалася Церква. Тому й зараз Церква відіграє дуже важливу роль в державі. І ніякої політики тут нема. Хіба що для нашого ворога, який бачить в утворенні нашої Церкви втрату своїх можливостей впливати на політику України, тому що українці об'єдналися і тепер можливостей їх роз'єднати набагато менше. 

- 6 січня на свято Богоявлення за новим стилем ми таки отримали Томос. Якою буде, на вашу думку, роль Вселенського Патріарха Варфоломія в подальшому, адже згідно Томосу Українська Церква набуває повної автокефалії? Чого нам чекати? 

- Вселенська патріархія, Вселенський Патріарх назавжди залишаються для нас Церквою-матір'ю, яка має для нас батьківський, материнський авторитет. Хоча Київська митрополія є древньою, але зараз ми робимо перші самостійні кроки в розбудові цієї уже визнаної Православної Церкви. І звичайно, що на ці кроки будуть дуже сильно звертати увагу інші церкви. Тому Вселенська патріархія нам і запропонувала той статут, який згідно Томосу має свої процедури церковного будівництва, обрання членів Синоду, певну регулярність проведення Архиєрейського собору, Священного Синоду, принцип прийняття рішення. Тому що для Вселенської патріархії важливо, щоб у теперішній нашій Церкві зберігся той  дух братолюбія, який властивий для грецьких церков. 

- Але чи не буде згідно Томосу статус Української Церкви, як митрополичої, деяким приниженням, адже, як відомо, патріарший статус поки не розглядається?

- Для України цього приниження нема взагалі. Тому що практично всі нові помісні церкви не мають статусу патріархії. Вони утворилися в минулому столітті, раніше за нас і статусу патріархії не мають, хоча теж мають досить велику паству, розбудовану ієрархію. І тому нарікати нам не можна, тому що ми маємо йти шляхом православним, шляхом смирення, скромності. А от коли ми об'єднаємо всіх православних в Україні, тоді, звичайно, можна говорити про те, щоби Предстоятеля нашої Церкви назвати Патріархом. Зараз, звичайно, ми не можемо піти на цей крок, тому що будемо мати негативну реакцію з боку інших православних церков. А нам зараз потрібно налагодити з ними прямі контакти.

- Владико, ви є головним капеланом в Україні вже три роки. Період невеликий і не малий, але дуже важливий, оскільки це період реальної війни з Росією. На початку своєї кар'єри ви сказали такі слова: «Велика присутність священиків нашої Церкви серед військових і на мирній території, і в зоні проведення АТО говорить про її авторитет у суспільстві, особливо військовослужбовців». АТО було переформатовано в Операцію об'єднаних сил. Багато чого також помінялися і на мирній території. Що змінилося для капеланів за цей час і як стоїть справа із законодавчою базою відносно капеланської служби в Україні? Що змінилося і чого чекати капеланам в новому році?

- З переформатуванням зони АТО в ООС для капеланів практично нічого не змінилося. Як наші капеланами в'їжджали з бойовим бригадами в зону проведення бойових дій, так само й зараз вони незмінно зі своїми бригадами перебувають там. Коли бригада повертається до місця постійної дислокації, повертається і наш капелан. Проте ми відчули, що з'явилося більше рішучості у нашої центральної влади вирішувати питання агресії Росії на сході України. Тобто почались більш рішучі дії. Це мотивує наших воїнів і, звичайно, наших капеланів. Ніхто ж не хочеш щоб це була 90-літня війна. Всі бажають жити в мирі. А в мирі якому? Справедливому мирі. Повернути те, що у нас вкрали і жити в мирі, розбудовувати країну так, як ми вважаємо за потрібне. У тому числі Крим, щоби кримськотатарський народ отримав свободу, повернув назад свою батьківщину і свої права. Тому над цим звичайно ми працюємо спільно. Щодо законодавчої бази, то у нас нема поки що єдиного закону України і ми поки що не змогли прийти до вирішення головної проблеми. На даний час капелан, який діє на штатній посаді у військових структурах є цивільним працівником. За трудовою угодою він йде на цю посаду і працює собі.  Але за останніми поправками, які були внесені Кабінетом Міністрів, працівники позбавляються можливості отримати статус учасника бойових дій (УБД). Це негативно вплинуло на мотивацію самих капеланів. Тому що вони їдуть на схід не для того, щоб хизуватися чи відсиджуватися в третьому ешелоні, а їдуть для того, щоб перебувати з бійцями там, де й повинні бути. Капелану часто зараз просто не дозволяють виїжджати на нульовий рубіж, щоб не нести відповідальність за нього, як за цивільного працівника. Тому після утворення Помісної Церкви ми бачимо для капеланської служби перспективи. Я переконаний, що Блаженніший Митрополит Епіфаній особисто буде звертатися до Президента України, до Міністра оборони про введення військово-облікової спеціальності, щоби наш капелан став військовослужбовцем. Це не означає, що він стає комбатантом. Він залишається не комбатантом. Таким чином наша капеланська служба буде потрошку наближатися до рівня професійної капеланської служби країн-членів НАТО. Зокрема, майже у всіх країнах-членах НАТО капелани є військовослужбовцями. Я можу, як виключення, навести приклади Німеччини, де капелани є цивільними працівниками. Але Німеччина після фашистського режиму пройшла період демілітаризації. Там взагалі було заборонено мати свою армію. Відповідно капелани там не є військовими, вони є цивільними. Але у спілкуванні з капеланами з Німеччини і інших країн ми бачимо велику різницю у рівні капеланської служби.

- Це одна сторона, яка торкається держави. А є інша сторона – внутрішня церковна. Чи зміняться цілі для капеланів в новій Церкві? Який напрямок обере для себе Управління військового духовенства, оскільки зрозуміло, що поруч із капеланами, які досі були в Українській Православній Церкві Київського Патріархату сюди увійдуть капелани Автокефальної Церкви, а також і капелани Московського патріархату. Чи вдасться консолідувати капеланський рух в новій Церкві?

- У новій Церкві будуть формуватися посади шляхом виборів. Подальше буття капеланів буде розвиватися, звичайного, опираючись на знання і досвід, які ми вже отримали. У мене теж є певні плани, певні думки. Крім введення військового обліку і звітності, що зразу дуже різко підвищить професійність наших капеланів, слід вибудувати відповідну структуру в усіх військових структурах. Ми, звичайно, бачимо плюс в об'єднанні. Тому що зараз капелани, які раніше були в Автокефальній Церкві, а тепер увійшли в лоно Помісної Церкви, вже контактують з нами. Ми, так би мовити, на старих юридичних засадах, видаємо їм посвідчення про відрядження, робимо їм документальний супровід, виставляємо інформацію про них на наших інформаційних ресурсах. Таким чином ми підтримуємо їхню діяльність. Відносно тих капеланів, які переходять до Православної Церкви України з Московського патріархату, то це патріотичні священики, які чекали утворення цієї Помісної Церкви і в тих реаліях вони не могли себе повноцінно реалізувати як капелани. Багато з них робили ті волонтерські дії, які були потрібні для наших Збройних сил, збирали допомогу і зараз продовжують збирати допомогу, і допомагають нашим воїнам. Зараз вони будуть це робити вже відкрито, спокійно, знаючи, що є благословення церковної ієрархії на таку дію. Тому ми чекаємо від усіх єпархій, які об'єдналися в Єдину Церкву, вибудовування нашої структури у своїх єпархіях. Я коротенько поясню, що це за структура. У кожній єпархії є головний військовий капелан, військовий священик. Його обирає керуючий єпархією з-поміж тих, які найкраще це можуть виконувати, які тяжіють до цього, дає своє благословення на моє ім'я як Голови синодального управління. Ми його вводимо у штат управління, даємо відповідне посвідчення, форму і починаємо з ним взаємодіяти і координувати наші дії вже в тій єпархії. Якщо в цій єпархії є військові частини, підрозділи, які потребують духовної опіки, ми починаємо контактувати з цим головним військовим священиком, з керуючим єпархією з проханням підшукати кандидатів зі священиків на душпастирську опіку тих чи інших військових підрозділів. Далі у нас є велика ділянка, це душпастирська опіка ветеранів АТО, ветеранів ООС. Їм теж потрібна душпастирська допомога священиків. Ми потребуємо цих кадрів. Чим більше капеланів буде долучено до цієї роботи, тим якісніше ми виконаємо свій обов'язок перед нашою державою, перед нашим народом. 

- Рік 2019 почався. Чого б ви хотіли побажати військовим України і капеланам в новому році?

- Звичайно, я із задоволенням такі побажання висловлю. Ми повинні твердо пам'ятати, що Бог з нами. Він не десь далеко від нас. З кожним з вас, дорогі наші воїни, Господь поруч. Я хочу побажати, щоб в наших серцях була непохитна віра в остаточне звільнення нашої держави від агресора, від окупанта, віра у побудову демократичного суспільства, де ми будемо любити і поважати один одного. Наші капелани поруч з вами. Там, де їх не вистачає, звертайтеся до нашого управління. Ми будемо думати, як зробити так, щоб капелан прийшов до кожного з вас, щоб вас підтримав, навчав молитви і допоміг тримати своє серце мужнім, терпеливим, сміливим до будь-якого випробування. Хочу привітати наших військових капеланів, які зараз в бойових умовах або військових частинах по всій Україні. Дорогі на отці, ми перемогли на духовному фронті і тепер допоможемо нашому війську перемогти вже на військовому фронті. Тому бажаю, щоб Господь завжди вас укріпляв, щоб Господь, Який народився в яслах, завжди у ваших серцях мав свою оселю. Слава Богу нашому. Слава Україні. 

Прес-центр СУВД

Пропоновані новини

Дебют "Холодноярської прощі"

25- 26 липня відбулася перша всеукраїнська військова "Хлодноярська проща".