ІНТЕРВ'Ю

​Капелан Володимир Андрухів: "Війна об'єднує і вже немає значення якої ти конфесії"

 

 

 

Кореспондент СУВД поспілкуався із військовим священиком Київського Патріархату, в якого за плечима великий досвід капеланського служіння в зоні ООС. Військовий священик Володимир Андрухів розповів про ставлення військових до Церкви, про зміни після військового стану, про своє служіння капеланом та про те, як війна об'єднує різних людей. Отець Андрій вірить, що на Різдво Христове вже закінчиться війна і він буде колядувати з військовими вдома.

- Отче Володимире, з якого року ви вже перебуваєте з бійцями? Я чув, що зараз ви більше перебуваєте на сході України з військовими ніж вдома?

- За моїх підрахунками я в зоні АТО перебуваю вже18 місяців. Це, починаючи з вересня 2015 року. Зараз, коли я став на посаду, то вже залежу від командира. Якщо командир вважає за потрібне, що мені треба бути серед солдатів, то я мушу їхати, тому що я вже на посаді. А так, коли ми були ще волонтерами, то я все одно їздив і по 2 місяці на ротацію, і по 4 місяці, тому що наша допомога релігійна, можна так сказати, дуже важлива для хлопців. Слово Боже все ж таки велику роль відіграє як в цивільному життю, так і у військовому. Хоч не всі беруть участь у сповіді й причасті, але підтримати словом Божим, то це є дуже велика підтримка для хлопців. Я вважаю, що для військового священика це є дуже великий плюс, що ми перебуваємо з хлопцями разом, тому що є такі священики, які привозять гуманітарну допомогу і вони вже кажуть, що капелани. Я вважаю, що це неправильно.

- Це волонтери?

- Так. Це є волонтери. І я кажу: - Ви не капелани, отці, ви є волонтери. Капелан, військовий священик повинен бути з хлопцями на передовій, чи друга лінія, чи перша. Якщо якась є потреба, то кожен капелан має мати запасні дари, посповідав, попричащав. А так привезти гуманітарну допомогу і казати, що я капелан, я вважаю що це неправильно.

- Кажуть, атеїстів на війні немає. У вас були якісь особливі випадки, наприклад, коли бійці після бою просили охрестити їх, чи щось подібне?

- Такого не було, але я був в Кримському чи під Жолобком і деякі бійці кажуть: “ Я атеїст”, а я кажу “Слухай, але в тебе є хрестик на шиї”, а він каже, що то йому мама подарувала, а я кажу: "Та ж ти казав, що ти атеїст і не хрещений? Може ти не пам’ятаєш, бо ти був маленький, але якщо мати тобі наділа хрестик, то ти вже є охрещений і ти вже є християнин. Моя справа - прочитати молитву і рано чи пізно вона дійде до серця.

- Що змінилося за період вашого перебування на сході України з того часу, як ви вперше приїхали туди?

- Там, на сході ніхто не думає за владу. Там, на сході думають перш за все за ворога, який стоїть перед його лицем. А за владу ніхто не думає, бо вона так само як священик на парафії. Який би не був хороший священик на парафії, але він ніколи всім не догодить. Так само і влада. Влада робить все можливе для народу. Там на війні, на передку хлопці бачать перед собою саме ворога, який є загарбником і який мітить на нашу територію, на наші родини на нашу Церкву. А так що змінилося? Хлопці хочуть закінчення війни. Це є російсько-українська війна і хлопці, які би там не були, чи йому буде 50 років, чи 18, чи 20, всі хочуть найперше скоріше закінчення війни, щоб якнайшвидше повернутися додому. Кожного чекає родина.

- Якими словами ви піднімаєте бойовий дух бійців і яку духовну розраду їм даєте?

- Я кажу воїнам, що ми є захисники. Ми не є агресором, ми захищаємо свою державу. 

- Виходить, що дехто цього не розуміє?

- Ну, дехто не розуміє цього всього. 

- Який зараз бойовий дух у бійців?

- Дух дуже є великий. Наше українське бойове гасло таке: “Ми переможемо”, тому що з нами правда і ми ні на кого не нападали. Україна це працьовита, боголюбива і мирна держава. Ми захищаємося. Хлопці налаштовані дуже оптимістично, у них високий бойовий дух. Лише сказати “пперед” і все. Ми козацького роду. Ну а так все залежить від вищого командування.

- Що кажуть військові про військовий стан, який нещодавно ввели?

- Я не вважаю, що щось помінялося. Так бойова готовність підвищена, тому що ніхто не знає, що в агресора в голові. Ми як були на наших передових рубежах, так і залишилися. Це є війна і ми маємо виконувати накази. Я нині тільки звідти приїхав, то там не було ніяких змін. Хлопці як стояли на передку, так і стоять, і вони знають, що вони на війні. А там чи військовий стан, чи не військовий, вони знають що війна. А коли вони повернуться до свого дому, тоді будуть знати, що закінчилася війна.

- Чи було у вашій практиці, щоб військові вимагали капелана іншої конфесії чи віросповідання?

- У моєму підрозділі казали “Ми мусульмани”. А я кажу, "Добре, я вам знайду імама". А так для мене нема різниці між греко-католиками, православними різних патріархатів, юдеями, мусульманами, бо вони всі є для мене військовослужбовці. Це в себе вдома вони можуть в різні церкви ходити, а тут вони всі є для мене військовослужбовці. Я є капелан для всіх однаковий. Для мене всі рівні. Якоїсь конфесійної неприязні немає.

- Зараз активно обговорюється питання автокефалії Православної церкви в Україні. Що з цього приводу думають військовослужбовці? Що ви чуєте про це від військових?

- У мене в підрозділі на цю тему багато розмов і всі мене питають: “Отче, як ви дивитесь на те?”. А я кажу, що позитивно сприймаю, тому що за 28 років вже повинна бути нарешті одна Українська Помісна Церква. Я питаю військових, кого вони б хотіли бачити предстоятелем Церкви, а вони кажуть: “Бажано, щоб патріарх Філарет”. Це я не вигороджую, не агітую, але мій підрозділ підтримує патріарха Філарета і всі кажуть що він заслужив. Він є мудрий і за ним завжди правда. Але будемо бачити, на все Божа воля.

- Часто зустрічаєте капеланів на Донбасі?

- У Сєверодонецьку я дуже добре співпрацюю з ієромонахом Кирилом і з греко-католиками. Ну що ми будемо ділити? З отців василіян знаю священика, який мені допомагає, а я йому помагаю.

- Тобто в Слові Божому ви союзники?

- Так. Ми не маємо нічого супротивного. Я попросив в нього свічок, він привіз мені свічки. Він попросив в мене від патронів цинки - я йому дав, бо йому там треба для підсвічника.

- Тобто виходить, що війна все-таки об’єднує?

- Так, війна об’єднує і вже немає значення, якої ти конфесії. Ми всі під одним Богом ходимо і це є дійсно так. Зараз буде свято Миколая і вже з Тернополя, Великої Березовиці з Греко-католицької семінарії їде “десант” 30 чоловік.

- Десант кого?

- Студенти будуть співати, прославляти. Вони вже їдуть і готують передсвяткові подарунки й співи для військових. Так само і протестанти, приїжджають і на гітарах грають. І нам треба такий досвід перейняти. 

- Чого б хотіли побажати воїнам?

- Хочу побажати нашим захисникам, щоб вже нарешті закінчилася та війна і щоб вже новонароджений Ісус Христос приніс нам той довгоочікуваний мир. Щоб ми вже на Різдво колядували вдома.

Розмовляв Іван Петрущак

Прес-центр СУВД

Пропоновані новини

Дебют "Холодноярської прощі"

25- 26 липня відбулася перша всеукраїнська військова "Хлодноярська проща".

Авто для військових священиків

Патріарх Філарет освятив і передав автомобілі для потреб військових священиків в зону проведення АТО