Інтерв'ю

Сьогодні ми завітали до головного військового священика Державної прикордонної служби України о. Михайла Предка, щоб поговорити про капеланську службу на кордоні. Цими днями отець Михайло повернувся зі сходу України, де мав спілкування з прикордонниками та своїми співбратами капеланами. Але застали ми панотця за кравецьким верстатом з лінійкою замість єпітрахілі на шиї. Капелан шиє священиче облачення.

 

- Отче, ви щойно повернулися зі сходу України. Яка була мета вашої поїздки? Які території ви відвідали?

Мета нашої поїздки була в тому, щоби відвідати прикордонні загони й бригади Збройних Сил України. Розпочинали свою поїздку ми 13 вересня. Їхали в Азово-Чорноморське регіональне управління, заїжджали у Бердянський прикордонний загін, потім прямували у Маріупольський загін морської охорони, працювали там. Дальше по курсу був Донецький прикордонний загін, ОБПК Волноваха, ну і закінчили Краматорським прикордонним загоном. Мета нашої поїздки – надання практичної душпастирської опіки військовослужбовцям і допомога нашим капеланам. Звичайно, ми хотіли подивитися, як працюють наші військові священики, наскільки є ефективною їхня робота, можливо були якісь зауваження від командування. Це все ми опрацювали. Тепер, перебуваючи в Києві, маємо над чим працювати, щоб удосконалити капеланське служіння, найперше, на сході, а відтак по всій території України.

- Скільки днів тривала ваша поїздка на схід?

До тридцяти днів.

- Ви відвідали багато міст на сході України, спілкувалися як з капеланами, так безпосередньо і з самими військовими. Яка ситуація зараз на передовій?

Ми проїхали близько 2,5 тис. кілометрів. Оскільки я є головним капеланом Державної Прикордонної служби, то найперше ми навідували прикордонників. Ситуація на фронті, звичайно, плачевна, тому що йде війна. Але, бачачи забезпечення наших хлопців на передовій, тому що в 2014 році, коли речі для солдатів збирали цілим світом, збирали одяг, збирали все, що могли, зараз нагальної потреби у цьому всьому вони не мають. Тому це в деякій мірі радує. Але повторюся, плачевно те, що продовжується війна. 

- Чи є різниця у душпастирстві серед вояків на передовій і тими солдатами, які несуть служіння на мирній території нашої держави?

Безумовно відрізняється військовослужбовець, який служить, наприклад, на західній Україні, від військовослужбовця, який служить на сході України, там, де йдуть бойові дії, там, де стріляють, де прилітають міни. Чому так? Тому що людина, яка служить на передовій, не знає, чи повернеться вона завтра з позицій, чи ні. Це один момент, на який треба зважити у спілкуванні. Увечері ти благословляєш прикордонників, які о 19 годині відправляються на свої позиції, дивишся у їхні очі, бачиш у них на устах молитву з проханням, щоб повернутися здоровими і живими. 

 

- Це про потреби самих військовослужбовців. Очевидно, що є також певні потреби і в самих капеланів, які опікуються прикордонниками. І взагалі, які священики найбільш підходять для душпастирської діяльності серед прикордонників. Адже є капелани, які зараз у Національній гвардії, є капелани також і в Збройних силах України. Мабуть є якісь особливості священичого служіння серед прикордонників?

Скажу, що нюанси є, скоріше, адміністративні. Але суть капеланського служіння що в Збройних Силах, що в національній гвардії, чи в Прикордонній службі є однаковою. Тому різниці у душпастирській опіці немає ніякої.

- Отче, ви молодий за віком, але займаєте досить важливу посаду серед військових священиків ДПСУ. Організація військових капеланів для прикордонників очевидно потребує певних навиків, певного досвіду. Чи виникають у вас проблеми у роботі з військовими священиками або ж спілкуванні з командуванням ДПСУ?

Я думаю, що такі проблеми виникають у всіх, не тільки у мене. Але, не зважаючи на свій молодий вік, я намагаюся спілкуватися з більш досвідченими священиками, щоби вчитися, набиратися досвіду. І воно мені допомагає в роботі. Коли почалася війна, напевно, мало хто розумів, куди вона нас приведе. Коли на початках я спілкувався з добровольцями з цього приводу, то хтось з них тоді посміхався, хтось був серйозним. Напевно військові священики так само думали по різному, тому що не знали, куди йдуть і що буде далі. Це все від незнання. Найперше я зайнявся волонтерською діяльність і вже потім почав духовно опікуватися військовими. Мій рідний брат пішов на війну добровольцем. Нас троє братів і всі ми почали займати досить активну позицію. Тому першою мотивацією для мене став рідний брат, який пішов добровольцем воювати. Коли мого батька питали, як він міг відпустити свого сина на фронт, то він зі сльозами на очах говорив, що «я не міг своїм синам сказати йдіть воювати, але я не міг їм сказати не йдіть воювати». Таким чином з 2014 року ми безпосередньо допомагаємо воякам, їздимо і будемо це робити, допоки не настане мир у нашій країні. 

- Чи вдалося налагодити добрі стосунки з керівництвом ДПСУ на різних рівнях?

Можна сказати, що вдалося. Чому? Тому, що є закон і є священики. Є люди, які розуміють, що коли ми не будемо співпрацювати, то не буде цілісної держави. Тому що, коли є незалежна Церква, коли є капелани у війську, тоді настане мир у нашій державі. Я гадаю, що великої проблеми немає, тому що капеланська служба є новою. Ми всі вчимося. З Божою допомогою ми вдосконалимо капеланське служіння і вийдемо на добрий рівень. Коли я спілкувався з капеланом з Естонії, то він сказав мені, що національна Церква буде тільки тоді, коли капелани будуть молитися поряд з військом. 

- Чи є перспектива розвитку капеланської служби в ДПСУ? Чи, можливо, робота священика з прикордонниками одноманітна? До чого прагнуть капелани на службі прикордонникам?

Мета всіх капеланів, у тому числі й капеланів у ДПСУ, мати індивідуальний підхід до кожного бійця. Тому що кожна людина є індивідуумом. Коли ти спілкуєшся з людиною, то маєш її відчувати. Також потрібно священнодіяти і поводити себе як священик. 

- Зараз починається осінньо-зимовий період. Очевидно, що у військових є особливі потреби в теплому одязі чи харчах. Чи передають воїни прохання про це все на мирну територію?

У ДПСУ так питання не стоїть. Але є питання у наших капеланів. Найперше, як ви сказали, це форма. Форму священикам прикордонна служба не видає. Літню форму, а також і зимову форму капелани отримали від Синодального управління військового духовенства Київського Патріархату. Але багато капеланів докуповують форму за свої особисті кошти. 

 

- Ми сьогодні застали вас за цікавим заняттям. Бачу, у вас на шиї висить кравецька лінійка. Бачу, ви шиєте священиче облачення. Чи буде візуально якось відрізнятися військовий священик від іншого духовенства? Можливо вже є якісь напрацювання? 

На мою думку військовий священик повинен відрізнятися від звичайного священика. Форму одягу військового капелана ми будемо пропонувати до розгляду Священним Синодом нашої Церкви. Відповідно за рішенням Синоду ми й будемо далі формувати одяг військового священика. На даний момент ми шиємо камуфляжні скуфії. Також були пропозиції шити камуфляжні єпітрахілі. Але всі нововведення повинен спочатку закріпити Священний Синод. 

- Коли наступний раз на схід?

До нового року. Збираємося провідати ті загони, де ми ще не були: Луганський прикордонний загін, Харківський прикордонний загін. Також ми плануємо навідати бійців 54-ї бригади, особливо до 25-го батальйону «Київська Русь». Там багато моїх друзів, ми знайомі з ними ще з 2014 року, коли вони були добровольцями і боронили Дебальцівський плацдарм.

Розмовляв Володимир ЯЦУЛЬЧАК

Фото Петро УШКАЛОВ

Прес-центр СУВД

Пропоновані новини

Спростування лже-піару.

Офіційна заява Голови СУВД по лже-піару "Першого Українського Батальйону Військових Капеланів"