Богословські роздуми

 

Часто буває так, що людина, в силу відповідних обставин (війна), змушена вдатись до насильства. Митрополит Георгій Ходр застерігає: «Ніхто не повинен осуджувати людину, якщо їй здається, що зброєю свідчення часом буває хрест, а часом зброя. Насильство - це така дія, яка відображається на особистості; людина може піти на нього із святого місця, де в щирій молитві вона розмовляла зі своїм Богом». Пророк Ілля у свідомому і цнотливому роздратуванні для користі Ізраїльського народу віддав на смерть на горі Кармил «чотириста п'ятдесят пророків Ваалових, і чотириста пророків дібровних» (3 Цар. 18, 19).

Таким чином, «в православному розумінні не формальна справедливість є добро і не саме по собі застосування сили, насильства, є зло, але добрим чи злим є стан серця і розуму людини - цих основних фундаментальних сил всіх людських діянь. Звідси надзвичайно важливим є, щоб у всіх життєвих ситуаціях, пов'язаних з необхідністю застосування сили, серце людини не опинилося під владою тієї ненависті, яка поєднує його з духами зла та робить подібним до них. Лише перемога над злом у своїй душі відкриває людині можливість справедливого застосування сили стосовно інших людей», - пишк О. Осіпов. Отже, Церква «забороняє не боротьбу зі злом, не застосування сили до злочинця, і навіть, на крайній випадок, позбавлення його життя, але осуджує злобу людського серця і бажання саме зла тій чи іншій людині».

В такому ж ключі варто рефлексувати над питанням, чи може бути війна справедлива? 

Важливість цього питання обумовлена тим, що немає війн без умисного заподіяння смерті, тобто вбивства. Позбавлення життя однією людиною іншої, навіть під час війни, є для багатьох християн, у контексті заповіді «не вбий», проблемою, катастрофою, яку неможливо вирішити. Просто - зло! «Практична суть цієї проблеми доволі очевидна. Часто ж доводиться спостерігати, як зло постає не стільки з цілей людини самих по собі, скільки з природи засобів, ужитих для досягнення цих цілей», - говорить професор В. Малахов. Якщо цю проблему залишити без богословського осмислення та вирішення, то вона стане причиною багатьох інших проблем, а саме:

• невігластво, з православної точки зору, в розумінні життя і смерті;

• відкидання істини як опозиції реальності до видимості;

• осуд будь-якої війни, незалежно від того, чим вона викликана і яка вона;

• зневага та осуд тих, хто виконує свій військовий обов’язок;

• заперечення ідеї священної, справедливої війни;

• дискредитація патріотизму.

У зв’язку з цим необхідно богословськи, з православної точки зору, розкрити питання, «що вбивство робить злом? Очевидно, що не сама по собі смерть. Вбивство стає злом лише тоді, коли воно звершується із ненависті до людини... Тому бути вбитим, як і померти від холери, не є зло, адже тут немає морального злого акту волі. При цьому злобу не можна ототожнювати із гнівом, оскільки буває і праведний гнів», - пише О. Осіпов. Тому і напоумляє нас псалом: гнівайтеся і не грішіть. «І Господь тому, хто гнівається марно, загрожує судом, але не забороняє вживати гнів, при потребі, ніби у вигляді лікування. Бо слова: ворожнечу покладу між тобою і між змієм (Бут. 3, 15), і: ворогуйте з мадіанитами (Чис. 25, 17), - слова, що навчають користуватися дратівливістю, як зброєю. Тому Мойсей, найлагідніший зі всіх людей (Чис. 12, 3), коли карав за ідолопоклонство, озброїв руки левитів на умертвлення братів. Він говорив: покладіть кожен меч свій на стегно своє, пройдіть по стану до ворогів і назад і вбивайте кожен брата свого, кожен друга свого, кожен ближнього свого (Вих. 32, 27). І далі сказано: «Бо Мойсей сказав [їм]: сьогодні присвятите руки ваші Господу, кожен у сині своєму і браті своєму, нехай пошле Він вам сьогодні благословення» (Вих. 32, 29), - такі слова приводить святитель Василій великий. 

Таким чином, не варто, як бачимо, безальтернативно, абсолютно ототожнювати вбивство та гнів із злом. Часто праведний гнів та вбивство бувають благословенними слугами добрих діл.

Для підсилення думки, що не можна визвольну боротьбу ототожнювати зі злом і ненавистю, нагадаємо випробовування праведного Авраама війною. Перед війною Авраам дивним чином пройшов випробовування багатством. Лагідністю своєю Авраам вирішив проблему розділення майна зі своїм племінником Лотом. Після того, як Лот вибрав кращу землю, а Аврааму залишив гіршу, Бог відразу запевнив Авраама, що його нащадки успадкують всю землю. «І сказав Господь Авраму, після того як Лот відокремився від нього: зведи очі твої з місця, на якому ти тепер, подивися на північ і на південь, і на схід і на захід; бо всю землю, що ти бачиш, Я дам тобі і нащадкам твоїм навіки» (Бут. 13, 14-15). Авраам повинен був приступити до нового служіння, пройти нове випробування. Він повинен воювати, адже де земля - там війна. Однак Авраам воює не просто за землю, а за спадок від Бога. Це війна священна. Це війна людини лагідної (Бут. 14, 13-15). Авраам готовий воювати, а значить готовий і вбивати, і напевне вбивав. Отже, православна уцерковлена людина повинна бути готова до війни, як Богом покликаний Авраам. Пацифізм є невід’ємною частиною антицерковної ідеології.

І життя Авраама дає нам урок. Справжнім воїном є той, хто є лагідний, як Авраам, хто не спокушається багатством і воює за успадковану від Бога рідну землю.

Доречно згадати в цьому зв’язку встановлені Іваном Предтечею правила поведінки для воїнів. Коли до нього прийшли воїни і запитали: «Що нам робити?», найбільший серед народжених жінками відповів: «Нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою» (Лк.3,14). Як бачимо, Господній Хреститель не став на бік ідеології беззастережного осуду будь-якої війни, тобто пацифізму, який заперечує правомірність навіть справедливих та визвольних війн. Воїни не почули від пророка антицерковних непатріотичних закликів на кшталт: роззброюйтесь, перестаньте проливати кров людську, не воюйте, відмовляйтесь від служби в армії.

далі буде...

Прес-центр СУВД

Пропоновані новини

Зголошення на другу ротацію

Щодо речей які потрібно мати при собі